«Інтерв’ю нудний жанр. Перетворіть його на п’єсу»

      Інтерв’ю – це нудний жанр, тому його слід розбавляти «картинкою», перетворюючи на п’єсу. І це стосується не тільки телевізійного інтерв’ю, а й матеріалу для газети. Такі професійні поради колегам давав оглядач російського журналу «Ъ-Огонек». Ведучий каналу «Совершенно секретно» Дмитро Губін під час майстер-класу. Що відбувся в рамках Міжнародного конкурсу журналістів «Срібне перо» у Криму.

-          Коли я працював у журналі. Намагався вводити обмеження на інтерв’ю. З моєї точки зору, в номері повинно бути не більше одного інтерв’ю, бо це нудний жанр. Однак, його можна зробити по-різному. Треба показати картинку.

У своїй роботі Дмитро Губін використовує принципи проведення інтерв’ю, описані Валерієм Аграновським (відомий російський журналіст, критик, автор підручників із журналістики, - ред.). Перший із них: на інтерв’ю треба йти з думкою і за думкою

-          Як будується більшість інтерв’ю? Приїхала, скажімо, зірка. Кожен запитує: а яку ви привезли програму, як вас зустріла місцева публіка. Намагаються поставити запитання, які хоч трохи стосуються свого ЗМІ. Насправді це згубна позиція. Я дуже люблю інтерв’ю, бо кожного  свого співрозмовника  використовую як інструмент дізнатися щось нове. Що б мені не казав редактор, що б не диктували правила гри, я ставитиму питання, на які не маю відповіді, і хотів би про це дізнатись, - коментує Дмитро Губін. – Якщо ви ідете без думки. То інтерв’ю швидше за все не вийде, а якщо і вийде, то випадково.

Другий принцип успішного інтерв’ю – інтерес до співрозмовника.

-          Журналістам доводиться зустрічатись з різними людьми, можливо і з нудними. Часто такими бувають політики, але ми повинні робити інтерв’ю з ними, бо втратимо свій шматок хліба. Як бути? Тут я змушую себе згадати, що це люди. Коли мені важко полюбити людину, я намагаюсь проявити інтерес. Скажімо, якщо це жінка, намагаюся в неї закохатися. А якщо чоловік – уявляю його в різних життєвих ситуаціях. Наприклад, його реакція, коли він наступив на голку. Як він виглядає, коли плаче чи сміється…- розповідає Дмитро Губін.

А третє правило, сформульоване Аграновським, Губін називає «найстрашнішим». Це – інтерес до журналіста.

-          Є потенційний інтерес до нашої професії. Ми даємо людям можливість висловитися. Але повинен бути інтерес до нас, і це страшна річ. Якщо ви нічого не знаєте, то чому до вас має бути інтерес? Інтерв’ю – це зіткнення двох інтелекті, - каже пан Губін.

Щоб завжди бути цікавим співрозмовником, він радить побільше читати, аби бути ерудованим у різних галузях знань.

Ще одна фахова порада, яку він дає колегам – готувати різні запитання.

-          Звісно, не завжди треба ставити красиві і розумні запитання, адже наше завдання – роздобути інформацію. І якщо йдеться про «паперове» інтерв’ю, краще ставити прості запитання, а потім змінити їх на прості і розумні. Але якщо це теле- чи радіоінтерв’ю, ви так зробити не зможете. І там обов’язково треба ставити красиві питання. Їх треба ставити, щоб слухач чи глядач не заскучав. Адже не факт, що ваше інтерв’ю вдасться. Якщо відповіді будут нецікавими, то запам’ятаються ваші хороші запитання.

Якщо в ефірі треба ставити складні чи незручні запитання, то Дмитро Губін радить обговорювати їх заздалегідь.

-          Загалом, я дотримуюся позиції, що важливіше зберегти хороші «інформаційні» відносини. Треба йти на зустріч співрозмовнику доти, доки  це не змінює зміст. Усі ми можемо сказати «щось не те». І якщо мене попросять викинути ту чи іншу фразу, я це зроблю, - зазначає Дмитро Губін.

 Матеріал взято з  журналу «Medi@ професіонал»

(інформаційний бюлетень Національної спілки журналістів)