Журналіст повинен думати про долю свого героя після сюжету

І. Федорів

Дедлайн змушує журналістів вдаватись до загальних архівних знімків чи кадрів. Але дібрані поспіхом ілюстративні матеріали часто можуть стати причиною судових позовів. До чого може призвести неуважність та  яких «проколів» слід остерігатися, учасникам одного з семінарів НСЖУ розповідала керівник інформаційно-аналітичного відділу програми «ВІКНА-новини» (канал СТБ) Ірина Федорів.

За її словами, часто помилки виникають через недосвідченість та ігнорування порад  старших колег.

-      Досвід приходить тільки на власних «синцях», на навчитись не можна. Якщо журналіст побував на одному-двух судах як відповідач, то потім бачиш, як цей журналіст клопітливо перевіряє інформацію. Треба, щоб усі через це пройшли, бо розумітимуть, що за помилки й порушення журналістської етики чи законів доведеться заплатити своїм вільним часом. Як правило, безкарність в малих помилках далі служить поштовхом до того, що журналісти роблять все більше серйозних помилок, - коментує Ірина.

1.Використання архівних кадрів

Непродумане використання архівних кадрів – відеоряд чи фотознімки, якщо на них видно обличчя людей, може стати причиною судових позовів. У практиці телеканалів були випадки, коли журналіст ілюстрував конфліктний матеріал, де лікарів звинувачували у приховуванні і перепродажі ліків, відеорядом, де було показано не той медичний заклад, про який йшлось в сюжеті, а інший. Було видно обличчя медичних  працівників, які можна було індетифікувати. Таким  чином, у свідомості глядачів створювалось враження, що звинувачення стосуються саме цих «архівних» медиків.

-Треба було показати адресні плани будівлі лікарні, про яку йде мова, навіть без конкретних лікарів.

2. Оприлюднення діагнозу чи подробиць про здоров’я

           

      Навіть якщо батьки дитини, що має ВІЛ-позитивний діагноз, не проти розповісти пресі подробиці діагнозу чи лікування малечі, журналіст повинен бути відповідальним і не показувати дитину так, щоб її можна було індефікувати.

     - Що стосується мене особисто, то навіть з відповідною нотаріальною згодою від батьків (які часто можуть не усвідомлювати наслідків), керувалася б насамперед інтересами дитини, яка живе в суспільстві. Тут також треба розуміти, що коли ми показуємо батьків, а не показуємо дитину, знайомі все одно ідентифікують, - каже Ірина.

        Журналіст повинен думати про долю свого героя після сюжету, а також про відповідальність, яка може виникнути, коли людина розуміє всі наслідки. При цьому не завжди достатньо просто закрити обличчя героя, адже в матеріалі можуть бути подані інші деталі, які можуть ідентифікувати дитину.

3.Повідомлення про самогубства

Ще однією помилкою, яку допускають журналісти, є висвітлення теми про самогубства. Ірина Федорів наводить приклад суїциду в метро. Кілька років тому після не коректної подачі цієї тему у ЗМІ, зросла кількість самогубств на станції «Вокзальна». Про це  писали і говорили практично усі ЗМІ, таким чином створивши в свідомості людей культ місця і причини такого жахливого вчинку. Замість того. Щоб додавати людям «вказівки» щодо засобів й інструкції, як їх можна застосувати, слід висвітлювати наслідки невдалих спроб. До того ж, через брак часу чи через незнання часто журналісти не дають телефонів довіри для людей, чий стан близький до самогубства, або для родичів – телефони груп підтримки. 

Інформацію взято  з  журналу «Medi@ професіонал»

(інформаційний бюлетень Національної спілки журналістів)