Журналістське розслідування не проводять по телефону

Щонайменше 2 тижні роботи необхідно для того, щоб провести журналістське розслідування. А нерідко на це йдуть місяці. У процесі роботи журналіст має зібрати стільки інформації, щоб дві третини її залишилося «в запасі» поза газетною шпальтою. З цими та іншими особливостями написання такого роду матеріалів журналістів з усієї України знайомив редактор відділу розслідувань газети «Сегодня» Олександр Корчинський під час семінару «Як молодому журналісту стати успішним у сучасних медіа-реаліях», який проводила Національна спілка журналістів України.

- Мета журналістського розслідування – повідомити суспільству певні факти. І складність у тому, що ці факти офіційні джерела хочуть змовчати. Але в жодному разі не треба думати, що ми можемо замінити правоохоронні органи. У них свої методи і своя мета. Вони не працюють на те, щоб проінформувати суспільство, - каже пан Олександр.

Він виділяє кілька основних етапів роботи над журналістським розслідуванням:

1.Складання плану.

2.Збір і обробка первинної інформації.

3.Робота з джерелами.

4.Систематизація інформації.

5.Формування доказової бази.

6.Генеральне інтерв`ю.

7.Юридична експертиза.

8.Підготовка матеріалу до публікації.

Збір інформації передбачає щонайперше роботу з відкритими джерелами: пошук у інтернеті, у ЗМІ інформації, яка стосується теми.

- До прикладу розглянемо випадок – втеча ув’язнених з колонії. Треба зібрати всю інформацію про цю колонію, яка є в інтернеті, в місцевих ЗМІ. І тоді вже можна чіткіше зрозуміти, що робити далі – каже журналіст.

Робота з джерелами передбачає спочатку роботу з офіційними джерелами, яким потрібно надіслати можливі запити. А також - з конфіденційними.

- Це можуть бути легальні джерела, наприклад, офіцери колонії, на яких потрібно вийти, або ж нелегальні – люби, котрі живуть поблизу. Не забувайте декларувати своє лояльне ставлення до людей, небажання їм нашкодити. Бажано мати, звісно, якісь зв`язки в правоохоронних органах і задіювати їх, - зауважує пан Олександр.

Коли зібрано масив інформації, і журналіст уже володіє ситуацією, лише тоді можна проситися на генеральне інтерв’ю.

- Якщо ви демонструєте своє володіння ситуацією, чиновникам нічого не залишиться, як казати свою версію.

«Вирощування» джерел

Конфіденційні джерела Олександр Корчинський поділяє на ідейні (які співпрацюють із журналістами безкорисливо), ябеди (незадоволені, котрі відчувають потребу поширити ту чи іншу інформацію), корисливі (яким треба платити гроші).

- Інформацію треба перевіряти щонайменше з двох джерел,- радить Корчинський.

Наголошує: джерела треба берегти і ні в якому разі не «здавати». Тут журналіста захищає Закон «Про друковані засоби масової інформації», в якому ідеться, що журналіст має право на збереження таємниць авторства і джерел інформації. А в обов’язках журналіста  вказано, що журналіст зобов’язаний задовольняти прохання осіб що дають інформацію, щодо їх авторства або збереження таємниці. це дає повне право відмовляти міліції, прокуратурі чи СБУ у видачі джерел.  

 Інформацію взято  з  журналу «Medi@ професіонал»

(інформаційний бюлетень Національної спілки журналістів)